ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ БІСЕРУ
Мистецтво виготовлення виробів з бісеру сягає глибини віків. Виготовлення прикрас з бісеру – один із самих загадкових, найцікавіших видів народної творчості.
Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптового зростав, то практично повністю зникав. Виготовлення виробів з бісеру має свою багатовікову історію й особливості розвитку.
Людина по своїй природі прагне краси. Вона з давніх-давен оздоблювала своє житло, одяг та предмети побуту. Багато красивих речей можна створити з намистинок, стеклярусу, блискіток.
Бісер поширений у всіх культурах світу. Його використовували не лише як матеріал для виготовлення прикрас, але й як засіб платежу. З бісеру виготовляли чотки у християнстві і буддизмі.
Про історію виникнення бісеру сьогодні можна сперечатися. За легендою вперше зуміли добути бісер фінікійці. Приблизно шість тисячоліть тому, фінікійські купці везли по Середземному морю природний мінерал – селітру, що добули в долині Нілу, в Африці. Подорожуючи, вони висадилися на піщаний берег Сирії. Взявшись готувати собі їжу, не змогли знайти великих каменів, щоб обкласти багаття та поставити на них посуд. Вирішили використати для цього великі шматки селітри. Вранці, розгрібаючи попіл, купці виявили чудовий злиток, який був твердий мов камінь, горів вогнем на сонці, був чистим і прозорим як вода. Багаття зуміло розтопити селітру, поєднати її з річковим піском. Так утворилось найперше скло, давши початок скловиробництву.
Існує також версія що батьківщиною скла був Давній Єгипет. Археологічні розкопки свідчать про те що оздобленням речей та виготовленням бісерних прикрас тут займалися ще в ІV ст. до н.е. Саме з Єгиптом пов’язані перші згадки про бісер. Назва його походить від арабського слова «бусра, бусер – штучні перли». В давньому Єгипті жінки і чоловіки носили намисто з бісеру.
Найпоширенішим видом скляних виробів було намисто. Завдяки вдосконаленню технології виготовлення, його можна було робити все дрібнішим. Так виник бісер. Спочатку його виготовляли з непрозорого скла переважно чорно-синього або зеленого кольору різними способами. Розплавлену скляну масу витягували у тонку нитку та накручували на мідний стержень, товщина якого відповідала отвору намистинок. Після цього стержень вилучали, а намистинку повторно нагрівали, обробляючи вручну. Технологія скловиробництва постійно вдосконалювалася. Так у ІІст. до н.е з’явилося напівпрозоре скло, а в І ст. до н.е почали варити прозоре скло різних кольорів.
Із Давнього Єгипту й Сирії виробництво скла поширилося в Римську імперію, оскільки Єгипет був завойований римлянами. Саме в римській імперії було винайдено спосіб видування скляних виробів за допомогою трубки. З краплі розплавленої скляної маси майстер за допомогою трубочки (тростяної чи залізної) видував трубочки малого діаметра. Видуті трубочки розрізали спеціальними ножицями на дрібні частинки і піддавали обробці. Спочатку шліфували в барабані сумішшю товченого вугілля з вапном. Після заповнення отворів бісер висушували, змішували з невеликою кількістю піску і нагрівали до темно-червоного кольору в чавунних барабанах, які повільно оберталися. Під час цього процесу розм’якшені скляні кільця округлялися, згладжувалися нерівності, обертання не давало їм сплющитися, а порошкова суміш запобігала запливанню отворів. Після охолодження бісер промивали, висушували, повторно шліфували для повернення блиску, втраченого при розжарюванні.
Виробництво бісеру поширились у Грецію, Галію (теперішня Франція), Візантію, Німеччину. Внаслідок розколу Римської імперії на дві держави, центр склоробства було перенесено у її східну частину – Візантію. Після занепаду Візантії, Венеція на довгі роки (X-XVIIIст.) стала володаркою технології скловиробництва, а наприкінціXVIст. почали займатися скловарінням у Богемії (Північна Чехія).
На території нашої держави бісер був відомий ще у VI- IIIст.. до н.е., про що свідчать прикраси з скляного намиста, бісеру, стеклярусу знайдені у похованнях тих часів. Всі народи які тут проживали: скіфи, сармати, давні слов’яни були знайомі з оздобленням одягу, взуття та предметів побуту бісером.
За часів Київської Русі жінки та діти носили намисто, браслетирізного кольору, причому дані вироби вже виготовлялися у місцевих майстернях. Татаро-монгольська навала надовго перервала розвиток скловиробництва на Русі. Лише в XV ст. рукодільниці почали використовувати венеціанський бісер для виготовлення предметів культового призначення, одягу та речей духовенства.
Починаючи зXVIIIст. бісер, який ввозили з Венеції використовували у домашньому рукоділлі. Попит на бісер зріс. Тому у 1754 р. М.В.Ломоносов відкрив Усть-Рудицьку фабрику. Тут виготовляли: бісер, стеклярус, грановані каміння та брошки, кольорове скло. Фабрика проіснувала 10 років і була закрита невдовзі після смерті Ломоносова.У кінціXVIII-XIX ст. захоплення бісерними ремеслами в аристократичних колах були досить поширеними на Русі. У кінці XIXст. бісерне мистецтво поширилось провінційними містами, а з появою недорого бісеру ( відкриття кустарних майстерень у Московській, Казанській, Гродненській, Київській губерніях), цим рукоділлям почали займатися в селах.
Популярний бісер і сьогодні. Його широко застосовують для оздоблення одягу, виготовлення аксесуарів. Вражають своєю чарівністю бісерні сучасні і народні прикраси. Для оздоблення предметів інтер’єру бісер є незамінним та неповторним матеріалом.
Заняття бісером це захопливий вид мистецтва. Особливо люблять займатися ним діти. Бісерне рукоділля можна вивчати на уроках трудового навчання, як варіативний модуль, або на заняттях гуртка. Учні з задоволенням знайомляться з даним видом рукоділля. Як їх можуть не привабити чарівні різнокольорові, блискучі краплинки-бісеринки! До роботи беруться з неабияким бажанням.Під час виконання робіт в учнів розвивається дрібна моторика рук, образне мислення, творча уява, художні та естетичні смаки. Діти вчаться працювати та планувати свою діяльність самостійно, вчаться працювати на кінцевий результат.
Результати роботи учнів варті уваги. Тому слід організувати виставку робіт, що діти відчули чого вони варті, обмінялись досвідом, поставили перед собою завдання на майбутнє.
Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптового зростав, то практично повністю зникав. Виготовлення виробів з бісеру має свою багатовікову історію й особливості розвитку.
Людина по своїй природі прагне краси. Вона з давніх-давен оздоблювала своє житло, одяг та предмети побуту. Багато красивих речей можна створити з намистинок, стеклярусу, блискіток.
Бісер поширений у всіх культурах світу. Його використовували не лише як матеріал для виготовлення прикрас, але й як засіб платежу. З бісеру виготовляли чотки у християнстві і буддизмі.
Бісер поширений у всіх культурах світу. Його використовували не лише як матеріал для виготовлення прикрас, але й як засіб платежу. З бісеру виготовляли чотки у християнстві і буддизмі.
Про історію виникнення бісеру сьогодні можна сперечатися. За легендою вперше зуміли добути бісер фінікійці. Приблизно шість тисячоліть тому, фінікійські купці везли по Середземному морю природний мінерал – селітру, що добули в долині Нілу, в Африці. Подорожуючи, вони висадилися на піщаний берег Сирії. Взявшись готувати собі їжу, не змогли знайти великих каменів, щоб обкласти багаття та поставити на них посуд. Вирішили використати для цього великі шматки селітри. Вранці, розгрібаючи попіл, купці виявили чудовий злиток, який був твердий мов камінь, горів вогнем на сонці, був чистим і прозорим як вода. Багаття зуміло розтопити селітру, поєднати її з річковим піском. Так утворилось найперше скло, давши початок скловиробництву.
Існує також версія що батьківщиною скла був Давній Єгипет. Археологічні розкопки свідчать про те що оздобленням речей та виготовленням бісерних прикрас тут займалися ще в ІV ст. до н.е. Саме з Єгиптом пов’язані перші згадки про бісер. Назва його походить від арабського слова «бусра, бусер – штучні перли». В давньому Єгипті жінки і чоловіки носили намисто з бісеру.
Найпоширенішим видом скляних виробів було намисто. Завдяки вдосконаленню технології виготовлення, його можна було робити все дрібнішим. Так виник бісер. Спочатку його виготовляли з непрозорого скла переважно чорно-синього або зеленого кольору різними способами. Розплавлену скляну масу витягували у тонку нитку та накручували на мідний стержень, товщина якого відповідала отвору намистинок. Після цього стержень вилучали, а намистинку повторно нагрівали, обробляючи вручну. Технологія скловиробництва постійно вдосконалювалася. Так у ІІст. до н.е з’явилося напівпрозоре скло, а в І ст. до н.е почали варити прозоре скло різних кольорів.
Найпоширенішим видом скляних виробів було намисто. Завдяки вдосконаленню технології виготовлення, його можна було робити все дрібнішим. Так виник бісер. Спочатку його виготовляли з непрозорого скла переважно чорно-синього або зеленого кольору різними способами. Розплавлену скляну масу витягували у тонку нитку та накручували на мідний стержень, товщина якого відповідала отвору намистинок. Після цього стержень вилучали, а намистинку повторно нагрівали, обробляючи вручну. Технологія скловиробництва постійно вдосконалювалася. Так у ІІст. до н.е з’явилося напівпрозоре скло, а в І ст. до н.е почали варити прозоре скло різних кольорів.
Із Давнього Єгипту й Сирії виробництво скла поширилося в Римську імперію, оскільки Єгипет був завойований римлянами. Саме в римській імперії було винайдено спосіб видування скляних виробів за допомогою трубки. З краплі розплавленої скляної маси майстер за допомогою трубочки (тростяної чи залізної) видував трубочки малого діаметра. Видуті трубочки розрізали спеціальними ножицями на дрібні частинки і піддавали обробці. Спочатку шліфували в барабані сумішшю товченого вугілля з вапном. Після заповнення отворів бісер висушували, змішували з невеликою кількістю піску і нагрівали до темно-червоного кольору в чавунних барабанах, які повільно оберталися. Під час цього процесу розм’якшені скляні кільця округлялися, згладжувалися нерівності, обертання не давало їм сплющитися, а порошкова суміш запобігала запливанню отворів. Після охолодження бісер промивали, висушували, повторно шліфували для повернення блиску, втраченого при розжарюванні.
Виробництво бісеру поширились у Грецію, Галію (теперішня Франція), Візантію, Німеччину. Внаслідок розколу Римської імперії на дві держави, центр склоробства було перенесено у її східну частину – Візантію. Після занепаду Візантії, Венеція на довгі роки (X-XVIIIст.) стала володаркою технології скловиробництва, а наприкінціXVIст. почали займатися скловарінням у Богемії (Північна Чехія).
На території нашої держави бісер був відомий ще у VI- IIIст.. до н.е., про що свідчать прикраси з скляного намиста, бісеру, стеклярусу знайдені у похованнях тих часів. Всі народи які тут проживали: скіфи, сармати, давні слов’яни були знайомі з оздобленням одягу, взуття та предметів побуту бісером.
За часів Київської Русі жінки та діти носили намисто, браслетирізного кольору, причому дані вироби вже виготовлялися у місцевих майстернях. Татаро-монгольська навала надовго перервала розвиток скловиробництва на Русі. Лише в XV ст. рукодільниці почали використовувати венеціанський бісер для виготовлення предметів культового призначення, одягу та речей духовенства.
Починаючи зXVIIIст. бісер, який ввозили з Венеції використовували у домашньому рукоділлі. Попит на бісер зріс. Тому у 1754 р. М.В.Ломоносов відкрив Усть-Рудицьку фабрику. Тут виготовляли: бісер, стеклярус, грановані каміння та брошки, кольорове скло. Фабрика проіснувала 10 років і була закрита невдовзі після смерті Ломоносова.У кінціXVIII-XIX ст. захоплення бісерними ремеслами в аристократичних колах були досить поширеними на Русі. У кінці XIXст. бісерне мистецтво поширилось провінційними містами, а з появою недорого бісеру ( відкриття кустарних майстерень у Московській, Казанській, Гродненській, Київській губерніях), цим рукоділлям почали займатися в селах.
Популярний бісер і сьогодні. Його широко застосовують для оздоблення одягу, виготовлення аксесуарів. Вражають своєю чарівністю бісерні сучасні і народні прикраси. Для оздоблення предметів інтер’єру бісер є незамінним та неповторним матеріалом.
Заняття бісером це захопливий вид мистецтва. Особливо люблять займатися ним діти. Бісерне рукоділля можна вивчати на уроках трудового навчання, як варіативний модуль, або на заняттях гуртка. Учні з задоволенням знайомляться з даним видом рукоділля. Як їх можуть не привабити чарівні різнокольорові, блискучі краплинки-бісеринки! До роботи беруться з неабияким бажанням.Під час виконання робіт в учнів розвивається дрібна моторика рук, образне мислення, творча уява, художні та естетичні смаки. Діти вчаться працювати та планувати свою діяльність самостійно, вчаться працювати на кінцевий результат.
Результати роботи учнів варті уваги. Тому слід організувати виставку робіт, що діти відчули чого вони варті, обмінялись досвідом, поставили перед собою завдання на майбутнє.
Історія виникнення бісероплетіння
Перш ніж починати освоювати складне, але дуже цікаве мистецтво, іменоване бісероплетінням, не завадить дізнатися трохи про його історію.
Вироби з намистин, бісеру, всяких скелець, нанизаних на кінський волос, травинку, а пізніше нитку і - вже в наш час - волосінь, відомі з найдавніших часів. Ще в Давньому Єгипті та Індії такими намистом прикрашали одяг, шию, руки, ноги... та й зрештою, все, на що їх можна одягти, пришити, прив'язати, вплести і так далі. В Індії такі вироби називаються хар, в Ефіопії - Чале, в Болгарії, Румунії та Молдові - Гардан і Згарда, у Білорусі - пляценкі і горлячкі, в Україні - гердан і сиплянки в Литві - каролінес, в Узбекистані - зебігардан, у Словенії - нагрделнікі і, нарешті, у Росії - ожерелі, цепочки, гайтанки та "фенечки". Словом, де їх тільки не носять і як їх тільки не називають!
Скло навчилися робити в Давньому Єгипті 4000 років тому. І з того часу жінки втратили спокій. Ці різнокольорові блискучі кульки кого завгодно зведуть з розуму. Все, що виглядало одноманітно, нудно, сіро: одяг, взуття, головні убори тощо - люди прагнули прикрасити будь-якими доступними способами. Вишивали, розмальовували, чого тільки не нашивали! І все-таки про бісер не забували ніколи. На Русі мистецтво бісероплетіння називалося нізаніем. Кольоровими скельцями прикрашали не тільки одяг. Чоло, шия, вуха, волосся... Чим багатша наречена, тим багатший убір. Сьогодні, здавалося б, померле мистецтво виготовлення бісерних виробів знову стало популярним. Подивіться-но на зап'ястя дівчат, на їх рюкзаки. Та й студентки не відстають. А найголовніше, він браслетик - один-єдиний, тому що в магазині бісер продається в пакетику, а "фенечки" треба зробити самим.
Матеріали й основні прийоми бісероплетіння
Звичайна бісеринка XVIII століття мала вигляд кольорового циліндрика із заокругленими, оплавленими краями. Так само, як і бісер, стеклярус XVIII сторіччя відрізнявся більшою розмаїтістю розмірів бусин як за довжиною, так і за діаметром. Він виготовлявся у вигляді циліндричних трубочок без огранювання. До першої половини XIX століття бісер мав невеликий розмірі, правильну, добре обкатану форму. Переважно діаметр бусин перевищував їхню довжину й становив у середньому один міліметр. Намиста різних забарвлень були не тільки круглими, але й гранованими. У селянських прикрасах цього часу часто застосовувався бісер за формою й фарбуванням схожий на зерна граната. Згодом розміри намиста починають збільшуватися. У другій половині XIX століття використовуються великі, рівні, округлі бісерини. Стеклярус у першій половині XIX століття вживався рідко, головним чином – в обробці церковного начиння. Інтерес до нього відродився наприкінці століття, коли почали використовуватися як великі, ремісничого виробництва, так і дуже дрібні привізні стеклярус і бісер. Трубочки великого стеклярусу – короткі й уже нерідко огранені. Забарвлення намиста згодом зазнає значних змін. На відміну від райдужного і яскравого бісеру Венеції багатовікової давнини Росія XVIII сторіччя використовує обмежену кількість фарбувань – п'ятнадцять-шістнадцять кольорів. Зрозуміло, це не означає, що в кожній роботі застосовувалися всі варіанти розцвічень. Скло намиста було глухим або прозорим. Цікаво, що в цей час не користувалися бісером червоних кольорів, був лише прозоро-малиновий і глухий цегельний, а чорний замінявся темно-фіолетовим. Зустрічався й незвичайний – молочний з рожевими смужками – бісер. Однакові за кольором та розміром намиста нерідко повторювалися на різних речах. У бісерному мистецтві важлива роль приділялася підготовчому малюнку – тим самим заготівкам на папірцях у клітинку... Вони створювалися зазвичай художником-професіоналом. У першій половині XIX сторіччя стали випускатися навіть спеціальні розфарбовані малюнки. Вони ретельно зберігалися, передавалися з покоління в покоління, нерідко перемальовувалися аматорами рукоділля. У другій половині століття з’явилися друковані малюнки. Особливою популярністю користувалася продукція німецьких, французьких і австрійських фірм – Віттіха (Берлін), Мюллера (Відень), Е. Майера (Париж) та інших, на малюнках яких пропонувалися як рослинні мотиви, так і тематичні зображення. Творчість майстрині в цьому випадку зводилася до вибору сюжету, колірної гами й компонування елементів. Бідолашні майстрині! Цього сумного факту я не стала розповідати моєму знайомому-гномові, – адже він міг так сильно засмутитися, що вибухнув би від сміху! Сюжети й картинки в бісері цікавлять художника насамперед як можливість створення гарної барвистої композиції. А для цього потрібне глибоке розуміння свого матеріалу й тих можливостей, які він має. Той світ, який може нам відкрити у своїх кольорових іскрах мініатюрна бісерна мозаїка, може бути тільки світом напівказковим, чудесним царством, де небо – перламутрове, а люди, звірі, рослини, будинки, меблі, начиння – усе сплітається в один букет, і в цьому букеті кожна квітка має свій колір, кожна рівноцінна іншій. Таким барвистим букетом і була бісерна вишивка у свої кращі часи. Пізніше, коли почався занепад, одночасно зі зниженням майстерності самого мистецтва вишивання, притупляється й почуття художньої міри, тієї межі, далі якої не може йти натуралістичність у передачі такого матеріалу, як бісер. З'являються нерозмірно великі фігури, які погано укладаються в рамки сумочки або гаманця.
Історичні етапи
Історично давно люди використовували різноманітні природні матеріали для виготовлення прикрас. На початку це було яскраво забарвлені «насіння» рослин, квіти та їх бутони, морські та річкові мушлі, різноманітні морські камені незвичної форми, також – коштовні і напівкоштовні каміння, і нарешті, металеві і скляні бусини. Самі старовині намистини (бусини), вік яких перевищують 40.000 років, були знайдені американським археологами при розкопках у Кенії (Африка).
Стародавня Русь рахується царством скляних бус та браслетів, скроневих кілець: доля їх серед найдених при розкопках перевищує дві третини. Потім ідуть буси янтарні (бурштин), із сердоліку, кришталю, аметисту, а також із кістки, глини, бронзи, срібла і золота.
Починаючи з ХІ ст.. на Русі одним з найулюбленіших матеріалів для ремесла бісероплетіння були морські та річкові перлини. Їх використовували для оздоблення ікон, жіночого та чоловічого одягу, тіар для священиків.
Перлина була головним матеріалом для майстринь, які працювали в царських «світлицях», де шився одяг для членів царської родини, вироблялися подарунки для церкви і монастирів.
Пізніше з цією ж метою почали використовувати бісер. Спочатку ним лише підкреслювали контур малюнка перлових і золотошвейних робіт. Найбільша кількість кольорів бісера була створена в Західній Європі в ХІХ ст. Особливо уславилися майстерні по виготовленню бісера та скляруса в Богемії ( сучасна Чехія ). При реставрації речей з бісеру і зараз часто використовують бісер з скляних майстерень Чехії через досить широкий спектр товарного бісеру.
Вироби з бісеру прикрасили закладки для книг, гаманці, сумочки, картини, підсвічники, письмове приладдя – все це робилося з індивідуальними смаком. Досить модними були бісерні панно, на яких зображали міські і сільські пейзажі. Дуже часто в таких виробах вишивальниці копіювали роботи видатних художників. Відомі унікальні речі твори декоративно-ужиткового мистецтва в техніці бісероплетіння - наприклад, скатертини.
Намистини по різному поєднують з основою - шитвом, плетінням, ткацтвом, аплікацією (коли готовий невеликий твір нашивають на тканину іншого характеру. Виробами з бісеру прикрашали також меблі (камінні екрани, стільці, столики). В Російській імперії бісероплетіння мало значне поширення в добу сентименталізму, ампіру, еклектики. Вироби тої доби тяжіють до емблем, гірлянд, зображень квітів і рослинних орнаментів, метеликів, іноді з додаткам написів і посвят.
Існувала низка підручників та альбомів зразків для майстринь бісероплетіння. Ці альбоми зразків та стародавні вироби з бісеру увійшли до складу багатьох музеїв Європи як характерна риса доби кінця 18 - середини 19 століть.
Інструкція
Щоб сплести який-не-будь виріб для дитини, перш за все, визначіться, якої форми воно буде. Виходячи з цього, виберіть спосіб плетіння вироби і займіться розробкою орнаментальної композиції. На перших порах не беріться за виготовлення складних виробів, які збираються з великої кількості деталей і з різною технікою низання. Почніть з простих виробів і способом нанизування. Приступаючи до бісероплетіння, придбайте нитки, на які ви будете нанизувати бісер. Найзручніше використовувати капронові нитки, достатньо міцні при невеликій товщині, однак вони дуже слизькі і пружні. Якщо ви виготовляєте фігурки для дітей, використовуйте мідний дріт, за допомогою якої виробом можна надати будь-яку форму. Можете також використовувати латунну нитку або волосінь. Для виготовлення квітів і листя використовуйте зелену латунну дріт, а для коштовностей - нитка з бавовни і кручену швейну нитку. Працюйте спеціальними бісерними голками, вони досить тонкі і будуть легко проходити через отвори в бісер. Підготуйте також пару ножиць, плоскогубці, клей і спеціальну фурнітуру, залежно від того, який вигляд виробу ви будете плести. Велике значення для плетіння об'ємних виробів мають правильно підібрані основи, каркаси або болванки. Для круглих шкатулок, сільничок, крашанок, ручок використовуйте дерев'яні болванки, які можна придбати в спеціальних магазинах. А для фенечек, браслетів, дитячих сувенірів використовуйте основи круглої, кулястої, прямокутної та циліндричної форми. Безпосередньо перед плетінням пропрацюйте ескіз або робочий малюнок виробів для дітей. Якщо не вистачає фантазії, виберіть готові візерунки в журналах або книгах. Сплетіть для дитини іграшкову змію. Для цього наберіть на дріт або волосінь одну, а потім дві бісеринки і протягується через них нитки назустріч, потім ще кілька разів по дві. Продовжуйте плести до тих пір, поки зміїний хвіст не досягне необхідної довжини (приблизно близько 7-10 см). Тепер починайте плести голову, для цього наберіть два ряди по три бісеринки. Потім наступний ряд - одна бісеринка іншого кольору, наприклад жовтого - зміїний очей, три звичайні і ще одне око. Далі наберіть ряд з трьох бісеринок і ще одну завершальну. Якщо ви плели змію на волосіні, сховайте її кінці і підпалив їх вогнем сірника або свічки. А якщо ви плели на дроті, то з решти решт скрутіть змії роздвоєний язик.
Бісеринка – не новинка
Сьогодні бісер став неабияким популярним. Ним прикрашають одяг, взуття, домівку, роблять біжутерію… Із чого ж починався шлях кольорових намистинок, та яке місце займає бісер нині?
Мало кому відомо, відколи до нас прийшов бісер. Ні, не в останньому сторіччі. Йому, насправді, уже понад 40 тисяч років. Назва походить від арабського слова «бурса», що в перекладі означає «штучні перли».
Спочатку бісером називали камінчики, ракушки, кістки та зуби тварин. До речі, перші вироби з нього почали носити не жінки, а саме чоловіки. Вони взагалі вигадали багато видів рукоділля, які тепер вважаються жіночими.
В одній із ранніх форм релігійних вірувань – фетишизмі – існувала віра в надприродні властивості прикрас. Прикрашаючи шию намистами з різноманітних природних елементів, вважали, що сила передасться людям. Такі прикраси слугували оберегами, амулетами, талісманами. До вибору ставились серйозно, з особливою відповідальністю.
Бісер прямує по планеті
Історія справжньої бісеринки почалася з появою скла. Першими почали виготовляти скляні прикраси єгиптяни. Вони прикрашали одяг, нанизували браслети, плели намиста. Навіть фараони носили прикраси в поєднанні золота й бісеру. Саме єгиптяни навчились надавати кожній бісеринці потрібного кольору.
Бісер у давні часи дуже цінувався. Так, у Китаї його можна було обміняти на чай та шовк, а в Африці – на золото, рибу, слонячу кістку.
Із року в рік бісер розповсюджувався по світу та набирав нових кольорів, форм, удосконалювалось його виробництво. Римляни навчились очищувати скло від домішок. Мусульмани – надавати бісеринам різної форми.
Із ХVIII століття й по нині лідерство з виготовлення бісеру утримують чехи. Вони навчились гранувати його, покривати різноманітними емалями, що дало можливість виготовляти велику гамму кольорів та розмірів.
На нашу батьківщину вперше кольорові намистинки потрапили у ХІ столітті, тоді ж з’явились і перші майстерні. Найчастіше вироби з бісеру виготовлялися у монастирях. У цих духовно чистих місцях ними прикрашали не лише ікони, а й їхні обрамлення (оклади). Із цього невеличкого екскурсу в історію ми бачимо тернисту Дорогу бісеру до його досконалості. Багато всього майстри виробляють із бісеру й сьогодні. До речі, їхні роботи мають велику цінність не лише фінансову, а й духовну: у них вкладають душу і тепло.
Бісер і сьогодення
Спостерігаючи за світськими леді та показами мод, ми вкотре можемо переконатися в тому, що бісер неабияк цінується. Модельєри представляють велику кількість вечірніх та повсякденних суконь, вишитих бісером. Із нього можна зробити не лише вбрання, прикраси, а й картину, елементи домашнього інтер’єру або якісь гарненькі дрібнички.
Сьогодні у придбанні бісеру немає жодної перешкоди. Це можна зробити в будь-якому місці з продажу фурнітури. Перед нами розкривається неабияке різноманіття кольорів, форм та розмірів. Прозорі, блискучі, матові, двоколірні, пастельні та яскраві кольори. Тож, зайшовши до крамниці, кожен охочий може вибрати потрібне. До того ж, покупцю представлений різний спектр цін, які, звичайно, залежать від якості товару. Що вища ціна, то краща якість. Саме від неї часто залежить наскільки вдалим вийде результат кропіткої праці.
Бісероплетіння цікаве не лише дорослим людям, а й дітям. Навчання навіть корисне для дітей дошкільного віку. Робота з бісером розвиває дрібну моторику рук, що позитивно впливає на психомоторні функції дитини, виховує художній смак, розвиває уяву й сприяє естетичному самовираженню особистості.
Техніка виконання робіт доступна кожному охочому оволодіти цим видом мистецтва. Варто лише сісти й розпочати роботу, як невдовзі око милуватиме ваш власний витвір. Посеред багатьох технік кожен знайде ту єдину, до якої буде звертатись неодноразово. Але не бійтеся експериментувати. Що більше технік опануєте, то унікальнішим буде виріб.
Немає коментарів:
Дописати коментар